У той же час у РФ вербування ув'язнених йшло дуже активно і, за різними даними, на зонах вдалося набрати 25-40 тисяч осіб, яким обіцяли помилування в обмін на службу півроку за контрактом у ПВК “Вагнер”. Вони стали основною ударною силою під час штурму Соледара та Бахмута.
І хоча в Україні лунають заклики запозичити цей досвід та відправити на війну карних злочинців, є всі передумови до того, що російський досвід вербування ув'язнених перейняти не вдасться. Як із політичних причин, так і через свою безглуздість.
Справа в тому, що в Україні відносно невелика кількість ув'язнених. За даними, які потрапили у 2022 році у відкритий доступ при підготовці держбюджету на 2023 рік, у країні налічувалося лише 64 тисячі ув'язнених.
“Від цієї цифри потрібно відібрати жінок, людей похилого віку, хворих на туберкульоз та інші хвороби. А також тих, у яких маленький термін або залишилося сидіти недовго. За підсумками, контингент, серед яких може йти вербування – від сили 15-20 тисяч осіб. Природно, підуть далеко не всі. У кращому випадку мова може йти про кілька тисяч людей.
Причому, якщо інтегрувати зеків до армійських частин, то буде більше проблем, ніж вигоди. Вони можуть розкласти весь підрозділ. За ними потрібен постійний нагляд. Мені, як командиру, вони точно не потрібні. Якщо ж створювати під них структуру типу “Вагнера” чи штрафбати, то це, по-перше, може спричинити проблеми з нашими західними союзниками, які порушать питання про дотримання прав людини. А по-друге, через те, щоб кудись прилаштувати кілька тисяч зеків, немає сенсу взагалі морочитися такими речами. Вони фронту не допоможуть, а багато сил на контроль відвернуть.
У зонах початку війни були колишні військові. Багато хто з них уже воює у ЗСУ, пішовши туди добровільно в обмін на звільнення. І це є нормальна практика. Але спеціально вербувати ув'язнених чи насильно їх мобілізувати жодного сенсу немає”– Зазначає один з офіцерів ЗСУ.